КОЛИВНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Однокр. до колива́ти 1. О, мій врожаю, світла моя доля, Візьму я колос, тихо коливну (Мал., І, 1956, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 221.