КОЛОБРО́ДИТИ, джу, диш, недок., розм.
1. Безцільно ходити, не зосереджуючись ні на чому; бродити, тинятися. Весілля розтяглося на п’ять діб; колобродили з ранку до півночі, юрбою ходили вулицями з дому в дім (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 22); * Образно. Над морем у небі колобродили хмари (Чорн., Красиві люди, 1961, 13).
2. Учиняти бешкети; бешкетувати. [Трохим:] Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!.. (Кроп., IV, 1959, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 227.