КОЛО́ВЕРТЬ, і, ж., розм. Те саме, що коло́ворот1. На горбі — блискавки шабель, страшна коловерть кіннотників (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 76); Ось вона знову на гомінкій вечірній ковзанці в коловерті парубків і дівчат (Стельмах, І, 1962, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 227.