КОЛО́ДДЯ́, о́ддя́, с.
1. Збірн. до коло́да11. Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у Рутульців хляв і дух (Котл., І, 1952, 234); Загримів трактор, натягся трос, і купка колоддя, кілька разів оповита тросами, рушила по кризі до берега (Ле, Право.., 1957, 297); * У порівн. Далі — баба з пухлими ногами, як колоддя,— землянка дала (Вас., Незібр. тв., 1941, 220).
2. іст. Збірн. до коло́да1 3. [Кармелюк:] Кайдани та батоги та колоддя на шиї бачив я у себе, а не волю (Вас., III, 1960, 218)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 228.