колодки́ (одн. коло́дка) —
1) у давнину — масивні дерев’яні кайдани, які надівали на руки, ноги і шию заарештованому (звідси забивати в колодки); були засобом великого покарання і називали ще колодою («Залишався, як Берко в колоді»); людина в колодах (колоді) не могла поворухнути ні руками, ні ногами, все тіло було зігнуте під гострим кутом, і руки витягнені в одну лінію з ногами;
2) стародавні молодіжні ігрища в останній день Масниці, на Запусти; парубкам і дівчатам, які не взяли шлюб у М’ясниці, прив’язують колодку як кару, від якої можна відкупитися лише грішми або горілкою; колись це було брусся з дірками для рук і ніг, пізніше його замінили стрічками з квітками, які чіпляли і парубкам, і дівчатам; див ще Масниця;
3) в українському селі — вечірні вуличні зібрання молоді у святкові дні на дерев’яних брусах (колодках, колодах), складених біля якого-небудь подвір’я, городу і т. ін.; супроводжуються зазвичай розвагами, іграми, співами, танцями тощо; різновид вулиці (див.); кажуть: «Сядьмо на колоді, поговорім о пригоді». Усі хлопці на колодці, а мого немає (А. Метлинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 301.