КОЛО́ДОЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до коло́дка 1-5, 8. До рідного міста генерал-майор медслужби Шостенко повернувся з чотирма рядами орденських колодочок на грудях (Шовк., Людина.., 1962, 44); Тут підскочив Касандров, схопив його за руки, змахнув над ним колодочкою нагана (Мик., II, 1957, 469); Слідчий дістав з кишені канцелярський ножик з колодочкою, оздобленою перламутром (Чорн., Визвол. земля, 1959, 87).
2. Вільний від пуху кінець стрижня пера птаха. Відділковий не переставав повертати їх [хлопців] туди й сюди, як дбайлива господиня обпатрану курку, вибираючи на ній останні колодочки (Добр., Ол. солдатики, 1961, 62).
◊ Вбива́тися (вби́тися) в колодочки́ див. вбива́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 229.