КОЛО́ДЯЗЬ, я, ч.
1. Захищена від обвалів зрубом вузька глибока яма, що служить для добування води з водоносних шарів землі. Чутно, як хтось витягає воду з колодязя: довгий немазаний журавель немилосердно скрипить (Коцюб., І, 1955, 233); Накопали колодязів, таких глибоких, що в їхніх чорних прірвах навіть удень світилися зорі (Тют., Вир, 1964, 173); * Образно. І скоро тільки те лишилось по Степані, Що, казано, в тюрмі, в колодязі без дна. Шукав він вічного якогось двигуна (Рильський, Поеми, 1957, 201).
∆ Артезіа́нський коло́дязь див. артезіа́нський.
2. Різного розміру і глибини яма, що служить для певних технічних потреб (для спуску в шахту, на рудниках, для проходу до місця закладання міни і т. ін.). Ще в другій половині Х VIII століття стали відомі соляні колодязі в місті Слов’янську (Знання.., 12, 1965, 8); Система підгрунтового зрошення складається з живлячих лотків, окремих фільтрів, оглядових колодязів та водостоку (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 229.