КОЛУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм.
1. Те саме, що колупа́ти 2. — Який молодець! Навіть не застогнав, як лікар колупався йому в рані й робив перев’язку… (Донч., VI, 1957, 119); Спідлоба зиркнув [слідчий] нам назустріч, а сам колупався гусячою пір’їнкою у великих жовтих зубах (Збан., Єдина, 1959, 105).
2. перен. Поратися біля чого-небудь загайного, налагоджуючи, ремонтуючи. Одна з них [машин] зупинилася, і шофер, відкривши капот, почав колупатися, другий німець-солдат присвічував ліхтариком (Тют., Вир, 1964, 432).
3. перен. Займатися справою, яка вимагає кропіткої і довготривалої праці; робити що-небудь дуже повільно або невміло. Вони [мама] все колупаються на еороді і в саду (Коп., Земля, 1957, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 236.