КО́ЛЬБА, и, ж., зах. Прикла́д. Загуділо щось у повітрі з страшенним розмахом, і важка кольба солдатського ружжя [рушниці], мов грім, упала йому на плечі (Фр., II, 1950, 166); В кримінал замкнули їх.. за книжки та за тоту демонстрацію, що жандарми кольбами розігнали (Козл., На переломі, 1947, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 238.