КОЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Однокр. до коло́ти 1, 2, 5. Його в руку штиком кольнув якийсь француз (Мирний, І, 1949, 237); Тільки запальна Варя Кочубей насурмилась, ладна вже була кольнути Сою якимсь гострим слівцем (Ткач, Плем’я.., 1961, 52); — Добрий мені обід,— кольнув Фред. — Вечеряти якраз час… (Збан., Курил. о-ви, 1963, 57); // безос. Ганні кольнуло в грудях коло самісінького серця (Н.-Лев., І, 1956, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 238.