КОЛЬЧУ́ГА, и, ж. Частина старовинного захисного військового спорядження у вигляді сорочки з металевих кілець. [Пан Душечка:] Ромця гадала, що прийдуть лицарі в шоломах, у кольчугах, а прийшли якісь костурники… (Вас., III, 1960, 210); Про всяк випадок надів він під сорочку кольчугу й засунув за пояс кинджал (Тулуб, Людолови, І, 1957, 467); * Образно. І тільки дуб у золотій кольчузі. Як воїн, вийшов зиму зустрічать (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 120); * У порівн. — Тебе ж і голкою не вколеш. Весь в орденах, мов у кольчузі!.. (Руд., Остання шабля, 1959, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 239.