КОЛІСЦЕ́, я́, с. Зменш.-пестл. до ко́лесо 1, 3. Ми дивилися на різні коліщата, приглядались, як вони крутяться, заздрили дядькові, який годував машину снопами і знав, котре колісце для чого (Томч., Готель.., 1960, 63); — То, мамцю, приймач. Покручу оце колісце, і зараз Москву чути (Бабляк, Літопис.., 1961, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 225.