КО́МА1, и, ж., грам. Розділовий знак, що має форму гачка (,); уживається для відокремлення слів, словосполук і речень. Читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть… (Шевч., І, 1963, 333); В кінці рядків маємо логічну паузу, позначену знаками пунктуації (кома, крапка) (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 94).
∆ Кра́пка з ко́мою див. кра́пка.
КО́МА2, и, ж., мед. Стан організму, що характеризується втратою свідомості з порушенням чутливості, розладом життєво важливих функцій — кровообігу й дихання. Кома виникає при тяжких отруєннях організму або при захворюваннях головного мозку (Заг. догляд за хворими, 1957, 184); Я чув, що при діабеті буває кома, але уявлення про неї мав дуже неясне (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 239.