КОМА́НДУВАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. кома́ндувати. Артем залишився в заставі, перебравши на себе командування цією групою (Головко, II, 1957, 568); Він мені одразу полюбився, цей Адаменко, ..я йому передав командування над моїми шахтарями (Ю. Янов., II, 1958, 246).
2. збірн. Особи, які стоять на чолі військ, військових підрозділів і т. ін.; командири. Полковник одержав дозвіл командування і негайно вилетів до Києва (Дмит., Наречена, 1959, 228); Президія Верховної Ради СРСР.. призначає і зміняє вище командування Збройних Сил СРСР (Конст. СРСР, 1963, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 240.