КОМА́НДУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Говорити слова команди (у 1 знач.). — Починати! — командує Тихович (Коцюб., І, 1955, 226); — Швидше до лікарні! — Командував голова колгоспу (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 56).
2. чим. Бути командиром чого-небудь. Ротою тепер командував гвардії старший лейтенант Кармазин (Гончар, III, 1959, 198); Він служив у Балтійському флоті, командував кораблем «Ревельї» (Видатні вітч. географи.., 1954, 39); // також ким, розм. над ким. Спрямовувати рух, дію когось, чогось; керувати. Бурунда командував над стрільцями (Фр., VI, 1951, 128); Капітан дивився в бінокль і командував керманичами та машиністами (Ю. Янов., II, 1958, 139); Командувати боєм (обороною).
3. ким, чим, над ким— чим і без додатка, перен., розм. Порядкувати, розпоряджатися. Баба-повитуха.. командувала молодицями, неначе генерал москалями (Н.-Лев., III, 1956, 109); [Прапорщик:] Ану, ви! На цьому параді [зустрічі міністра] я командую (Корн., І, 1955, 162); — Хто ти така? Хто тебе прислав сюди командувати нами, вказувати нам? (Шиян, Баланда, 1957, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 240.