КОМЕНДО́Р, а, ч. Морський артилерист; матрос-навідник. Навіть комендори на бронепоїздах — напівголі, богатирського здоров’я матроси — і ті часом не витримували, знеможено падали біля своїх розпечених гармат (Гончар, II, 1959, 125); Микола Панасюк досконало опанував професію першого комендора гармати — навідника (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 244.