КОМПАНІ́ЄЦЬ, і́йця, ч. На Україні в XVII— XVIII ст.— козак легкокінного гетьманського полку. Ой, над Бугом над рікою, На турецькій границі. Там стояли пікінери, З ними компанійці (Укр.. думи.., 1955, 159); В поход у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали (Шевч., II, 1953, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 248.