КОНОВА́Л, а, ч.
1. заст. Той, хто, не маючи ветеринарної освіти, займався каструванням і лікуванням коней. А вже який.. був коновал: і скотину лічив, і свиней, і болячки на людях вигоював (Стор., І, 1957, 206); [2-й чоловік:] Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!.. (Кроп., І, 1958, 480).
2. перен., зневажл. Поганий лікар; неук у медицині. — Оце вважаєте за грип? Ускладнення? Вам коновалом бути, а не лікарем! (Коп., Земля.., 1957, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 261.