КОНСТРУКТИВІ́ЗМ, у, ч.
1. Один із найпоширеніших напрямів (переважно західноєвропейської) архітектури початку XX ст., пов’язаний із застосуванням індустріальної техніки, будівельних матеріалів і конструкцій; заперечував архітектурну спадщину, роль національних традицій. Протягом довгого часу в архітектурі, наприклад, панував конструктивізм і ніхто якось не помічав, що конструктивізм цілком чужий для нас (Тич., III, 1957, 49).
2. В образотворчому мистецтві та літературі початку XX ст.— дрібнобуржуазна формалістична течія, що заперечувала ідейний зміст мистецтва й підмінювала художній образ абстракцією.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 266.