КОНТО́РА, и, ж. Адміністративно-канцелярський відділ підприємства, закладу, установи або окрема установа з господарськими, фінансовими й т. ін. функціями. Микола й його товариші прийшли в контору, де сиділи директор та писарі (Н.-Лев., II, 1956, 200); П’ятницький.. прохав контору друкувати II том, не гаючись, як тільки поступить од Вас перше оповідання (Коцюб., III, 1956, 379); Багато громадян щодня звертаються до нотаріальних контор. Одним треба оформити якісь правові відносини, іншим — засвідчити доручення на одержання грошей, майна тощо (Рад. Укр., 23 .VI 1962, 3); // Приміщення, де перебуває такий відділ або установа. Машина помчала мимо контори колгоспу (Десняк, Десну.., 1949, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 268.