КОНЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до кінь, коня́ка; кінський. Раптом щось дихнуло в лице мені гарячим, і перед самим своїм носом я бачу конячі голови (Вас., Вибр., 1954, 45); Вершники вловили конячий біг, повернули на гамір бою (Ле, Хмельницький, І, 1957, 193); // Такий, як у коня. — Волячими нервами, конячими носами не почутиш цих тонких, делікатних пахощів (Н.-Лев., IV, 1956, 248).
◊ Коня́ча до́за — дуже велика доза. В ті часи [XVII ст.].. ліки прописувалися справді в конячих дозах — у 20-60 раз більших, ніж тепер (Вітч., 12, 1964, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 277.