КОРА́БЛИК1, а, ч. Зменш.-пестл. до корабе́ль 1. Ніхто з моря кораблика До берега не привертає (Бор., Тв., 1957, 97); До скали — вже рукою подать. Ще хвилина — й скіпки полетять Від кораблика нашого (Воронько, Драгі.., 1959, 113); // Дитяча іграшка — човник із паперу, кори тощо. Унизу.. біг.. потік води, і хлопчаки наввипередки пускали паперові кораблики (Собко, Звич. життя, 1957, 72).
КОРА́БЛИК2, а, ч., заст. Старовинний жіночий головний убір. Не надіну я серпанка.. Одягнуся, як міщанка, У кораблик і керсет (Щог., Поезії, 1958, 244); Ярина.. надівала на голову кораблик (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 285.