КОРА́ЛИКИ, ів, мн. (одн. кора́лик, а, ч.). Зменш.-пестл. до кора́лі 1. Бо багачка, вража дочка. Не хоче робити, Начіпляє кораликів. Щоб її любити (Чуб., V, 1874, 113); Невелика була вартість срібних та мідяних прикрас і бурштинових кораликів, бо ж цінніші взяла з собою мати у могилу (Оп., Іду.., 1958, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 285.