КОРНЕ́Т1, а, ч. У царській армії — перший офіцерський чин у кавалерії, що відповідав підпоручикові в піхоті, а також особа, що мала такий чин; хорунжий. Пристав, обважнілий гвардії корнет у відставці, посміхаючись, вислухав Стадницького (Стельмах, Хліб.., 1959, 209).
КОРНЕ́Т2, а, ч. Духовий мідний музичний інструмент типу вкороченої труби.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 294.