КО́РЧИК, а, ч. Зменш. до корч1. Звила собі [синиця] гніздо на самім березі моря на невеличкім корчику (Фр., IV, 1950, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 302.