КОРЧО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до корчува́ти. Простяг [старий] вузлуваті чорні руки, схожі на покручене коріння старих корчованих ним пнів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 303.