КОСОБО́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок., розм. Кривитися, ставати косо. — Тільки що дзвонили з обкому комсомолу,— говорив комсорг, звертаючись то до парторга, то до Зарічного, але при цьому не забуваючи щомить поправляти бордову краватку, яка зрадливо кособочилась, жмакала випрасуваний комірець (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 145); // перен. Ставитися до кого-небудь вороже, зневажливо, з презирством. Миронець зціпив зуби і.. вирішив не здаватися. Люди довірили йому господарство, перед людьми й звітуватиме. А що начальство почало на нього кособочитись, то дарма (Д. Бедзик. Серце.., 1961, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 690.