КОСТЕ́Р, тра́, ч.
1. діал. Стіс дров, очерету тощо. Стояв у неї на городі В кострі на зиму очерет (Котл., І, 1952, 86).
2. гірн. Кріплення в шахті з дерев’яних стояків, складених горизонтально один на одного у вигляді трикутних або квадратних колон, які підпирають стелю в лаві. Покрівлею в лаві керують, плавно опускаючи її на дерев’яні костри, які встановлюють по всій довжині лави у шаховому порядку (Наука.., 3, 1958, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 307.