КОСТИ́ЛЬ, я, ч., спец.
1. Металевий стрижень, загострений з одного кінця й розширений або загнутий під прямим кутом із другого. Ковадло має внизу чотири лапи, якими воно кріпиться до стільця за допомогою залізних костилів або хомутів (Посібник сіль. коваля, 1958, 92); Оксана влаштувалась горновою біля преса гарячого штампування, на якому роблять костилі для кріплення рейок до шпал (Ткач, Крута хвиля, 1956, 176).
2. Пристосування для опертя в деяких машинах, механізмах тощо. Торкнувся [літак] колесами землі, стукнувся костилем і, прокотившись з сотню кроків, зупинився (Трубл., III, 1956, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 307.