КОТЕ́ДЖ, у, ч. Невеликий, переважно заміський, одноквартирний житловий будинок із ділянкою землі. Близько свого котеджу вона зупиняється: десь грає віолончель (Мик., І, 1957, 191); Марійка навіть не помітила, як проїхали центр і околицю з присадкуватими котеджами для робітників велозаводу (Донч., V, 1957, 566).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 309.