КОТИ́ТИ, кочу́, ко́тиш, недок.
1. перех. Пересувати круглий предмет у певному напрямі, обертаючи його. Галя помагала йому, то котила м’яча, то підставляла свою паличку (Мирний, IV, 1955, 73); Спішить до діла люд; Тут валка камінь котить. Там молоти кують (Фр., XIII, 1954, 274); Вони тягали міхи, клумаки, горнці, корчаги, котили барила (Скл., Святослав, 1959, 124); // Везти, переміщати на колесах. Німець чогось мугикнув, а на другий день на диво всій Одраді звелів до току машину котити, недогар’я молотити (Мирний, IV, 1955, 255); Біженці котили на двоколках убогий свій скарб (Довж., Зач. Десна, 1957, 332).
◊ Хоч коти́ гарма́ти: а) міцний, з надійною опорою. Лід кріпкий, хоч гармати коти (Номис, 1864, № 13436); б) дуже міцно спить. А вже підпилий як засне, То хоч коти гармати, І усом не моргне (Шевч., І, 1951, 240).
2. перех. Рухати силою течії, вітру тощо. Вітер в гаї нагинає лозу і тополю. Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Шевч., І, 1951, 153); Котить.. безодня безмірні вали, І від жаху всі снасті в човні загули (Л. Укр., IV, 1954, 262); Внизу котив Дніпро свої хвилі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 122); * Образно. Чути, котить прохолоду В плавнях вітер легкокрилий (Шпак, Вибр., 1952, 108).
3. неперех., розм. Те саме, що ї́хати 1. Панни засумували та все поглядали на вікна, чи не котять гості з гори у двір (Н.-Лев., І, 1956, 142); Звільна котили [панські вози] по селу, викликаючи своєю появою з усіх хат купки цікавих (Фр., II, 1950, 363); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом і, весело наспівуючи, котив далі (Кучер, Трудна любов, 1960, 204).
4. неперех., розм. Те саме, що коти́тися 2. Темні, аж сині [хмари], клекочуть, здіймаються здоровенними клубками і котять одно проти другого (Мирний, І, 1954, 306); Коли вийшли з хати на подвір’я, по небу котив повновидий місяць (Панч, В дорозі, 1959, 137).
5. неперех., розм. Те саме, що текти́ 1. Між горами котить річка глибока (Вовчок, І, 1955, 230); Котить, грюкає велетенська хвиля (Ю. Янов., І, 1958, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 310.