КОЦЮ́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. коцюбляться; недок., фам. Опинатися, упиратися, комизитися. То вже вір сьому — чого ще ти коцюбишся! (Номис, 1864, № 10744); — Ну-ну, чого б я ото коцюбився? Ось побачиш, ми з тобою не тільки в цьому порозуміємось (Шовк., Людина.., 1962, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 314.