КОШЕНИ́ЦЯ, рідше КОШАНИ́ЦЯ, і, ж., розм. Скошені вруна чи недостигле зелене збіжжя на корм худобі. Ну, каже кінь, пусти мене.. на пшеницю, на зелену кошеницю (Сл. Гр.); Ой пшениця, кошаниця — товарові паша (Сл. Гр.); Сей та той перейде один-півтора перекоса, кине косу на землю, зітхне важко-важко та й лягає на вогку холодну кошеницю, щоб дрібку освіжитися, спочити (Фр., V, 1951, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 316.