КРИВУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
1. Іти, їхати і т. ін., раз у раз відхиляючись від прямого шляху. Здалеку пяний ледар кривуляє по степу (Тич., І, 1957, 172); За вибалком машина почала кривуляти, як п’яна,— ми думаємо, що куля вдарила в механізм (Ю. Янов., 1, 1954, 65).
2. Пролягати криною, зигзагоподібною лінією (про шлях, річку тощо); звиватися. Дорога кривуляла в густому сосновому лісі (Коп., Як вони.., 1961, 71); Широка, втоптана стежка кривуляла, кидалася то ліворуч, то праворуч, вигиналася дугою до лісу (Мушк., День.., 1967, 44).
3. рідко. Те саме, що кульга́ти 1; шкутильгати. Безногий ішов, кривуляв (Чуб., V, 1874, 05).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 342.