КРИЧУ́ЩИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до крича́ти 1. Я бачу криваві, кричущі роти Катованих і гвалтованих (Рильський, Поеми, 1957, 292).
2. прикм., перен. Який викликає крайнє незадоволення, обурення; неприпустимий. Хіба заснеш, коли на десять кварталів такий гармидер і гвалт? ..Яке кричуще порушення правил додержання громадського супокою і тиші! (Смолич, Мир.., 1958, 59); Борис під час дуже відповідального досліду припустився кричущої необережності (Мур., Свіже повітря.., 1962, 188); Кричуща несправедливість.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 354.