КРОПИ́ТИ, кроплю́, кро́пиш; мн. кро́плять; недок.
1. перех. і без додатка. Обливати дрібними краплями, бризками; оббризкувати. Ухопив [дід] казанок з водою і, вирвавши жмут трави, почав кропити [бджіл] (Мирний, І, 1954, 192); Бризки від хвиль.. рясно кропили палубу (Донч., III, 1956, 215); // Оббризкувати свяченою водою (під час деяких християнських обрядів тощо). Романиха голосила над коровою. Кропила.. свяченою водою (Стеф., І, 1949, 50); Витягають [ченці] .. воду. Почали нею кропити прочан (Тулуб, Людолови, І, 1957, 79); // перен., розм. Бити; стріляти. — Це ти тут свекор над усіма! — почала вона віником кропити Макара (Вас., І, 1959, 166); [Богун:] Вже починають [вороги] кропити нас.. Треба б і нам з гармат почати (Корн., І, 1955, 248); // перен., жарт. Дошкульно лаяти, шпетити. Вона йому вичитувала, .. вона кропила його (Коцюб., II, 1955, 11).
2. тільки 3 ос., неперех., рідко. Падати дрібними краплями (про дощ); накрапати. Кропив дрібний січений дощик (Кач., II, 1958, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 366.