КРУГЛУВА́ТИЙ, а, е. Трохи заокруглений; круглястий. Дно скрізь видно; воно закидане круглуватим камінням (Н.-Лев., II, 1956, 416); Дмитро Холод помітив на круглуватому Логвиновому обличчі легке хвилювання (Епік, Тв., 1958, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 369.