КРУГОЙДУ́ЧИЙ, а, е, поет., рідко. Який рухається або розташований по колу. Обернулись і зникли вітри кругойдучії лишили мене в самоті (Перв., І, 1958, 209); А вже стегновий кругойдучий берег Вчуває вогнистого моря прибій… (Вирган, В розп. літа, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 370.