КРУЖЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм., рідко. Те саме, що кружля́ти 1-6. Вже й вороння не кружеляв в каламутному небі. Десь облетіло й спить (Кучер, Трудна любов, 1960, 330); Пухнасті сніжинки, не долетівши до землі, раптом рвалися вгору… завертали вбік, кружеляли, вихрилися (Ряб., Жайворонки, 1957, 199); Спробувати дійти, куди прагне Капора, видавалося Сивооку загадково-вабливим і бентежним. А коли купець справді задурив собі голову медом і кружеляє в пущах з дурного жиру? (Загреб., Диво, 1968, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 370.