КУБЛО́, а, с.
1. Заглиблення в землі, часто під коренями дерев, де живуть і розмножуються звірі, плазуни; лігво. Вітер звалив величезного дуба. Під коренем того дуба зробив собі старий вовк кубло (Коп., Як вони.., 1948, 97); До пенька з усіх сторін повзли вужаки.. Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (Донч., IV, 1957, 41); // Місце, житло птахів, зроблене з галуззя, листя тощо для відкладання яєць, висиджування й виведення пташат; гніздо (у 1 знач.). Беркут кубло в’є на скелі, Як зачує дитинят (Щог., Поезії, 1958, 224); Одвічний інстинкт гнав їх [журавлів] з пекучого півдня на болотисті низовини, де щороку вили вони свої кубла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3); // перен., розм. Те, що нагадує лігво, гніздо. Аврум.. злякано став приглядатися до якогось кубла з брудного ганчір’я, що було накидане на ліжку коло хворої (Вас., II, 1959, 16); В спорожнілих солом’яних кублах, в похапцем виритих.. стрілецьких ячейках ще, здавалось, не вивітрились рештки людського тепла (Гончар, III, 1959, 215).
◊ Ви́ти (звива́ти, зви́ти) кубло́ — те саме, що Гніздо́ ви́ти (зви́ти) (див. гніздо́). — Пора й синові хазяїном стати… Час йому пошукати дружину, своє кубло звити (Мирний, І, 1949, 185).
2. перен., розм. Людське житло; оселя, дім (у 2 знач.). Козачі кубла обгорнуло тихе хліборобське щастя (Мирний, І, 1954, 109); Все те — родюча нива, віз, коні, кубло — все те своє, рідне, з серцем зрослося (Коцюб., II, 1955, 43); Впадали в очі.. затишні панські кубла, що мостилися серед густих дерев (Горд., Чужу ниву.., 1939, 84).
3. Звірята одного приплоду; виводок. Вовче кубло; * У порівн. На Каялі хмара світло вкрила й по Русі, мов барсове кубло, розметнулась половецька сила (Забіла, У.. світ, 1960, 169); // перен., розм. Про родину, рід. — Вже перевізся [Балабуха] з жінкою, з усім кублом (Н.-Лев., III, 1956, 91); Через тиждень вертається Андрій: привіз із собою ціле кубло — матір, дівчинку-сестру і школяра-брата (Вас., II, 1959, 510); Родове кубло Шамраїв стало множитися і обживати степовий край віддавна (Тют., Вир, 1964, 414).
4. перен. Місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів. Варка — це була господиня таємного кубла, де в усяку годину можна було б дістати горілку (Сміл., Зустрічі, 1936, 110); Стародавні римські лазні в середньовічній Європі деградували.., перетворившись на кубла розпусти (Шк. гігієна, 1954, 13); // збірн., зневажл. Група людей, що займається антигромадською або злочинною діяльністю; зграя (у 3 знач.). [Нартал:] Кубло гадюче! перед ворогами під ноги стеляться, .. а перед братом сторчака стають і раді закусати! (Л. Укр., II, 1951, 428); На бригаді кубло завелося, він знає. Давно треба розігнати (Горд., Дівчина.., 1954, 238); Контрреволюційне кубло.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 381.