КУДЛА́Й, я, ч., розм.
1. Кудлата собака. Ми з матір’ю вийшли і стали на чати. Десь постріл ударив. Зайшлись кудлаї (Перв., II, 1958, 336); Він мерщій підхопив цуценя на руки, притис до грудей і почав пестити кошлату, всю в будяках, шерсть маленького кудлая (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 11).
2. Про чоловіка з кудлатим волоссям; патлань. [Подорожній (стиха до шинкаря:)] Чи можна того кудлая пивом почастувати? (Л. Укр., IV, 1954, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 385.