КУДО́ВЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Те саме, що кошла́тити; куйовдити (у 1 знач.), патлати. Нервово кудовчить [Микита] шевелюру, обсмикується (Мам. Тв., 1962, 238); Сердито кудовчив [Марко Іванович] у жмені свої розпатлані вуса (Бат, Надія, 1960, 468).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 385.