КУЖЕ́ЛИТИ, ить, недок., розм., перев. безос. Вихрити, мести (про вітер, завірюху й т. ін.). Вітер дедалі дужче кужелив, зриваючи невлежаний сніг (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 94); Віхола не втихала. Ліс шумів, зверху кужелило (Хор., Незакінч. політ, 1960, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 386.