КУКУРІ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. кукурі́кати 1 і звуки, утворювані цією дією. Звісно, що великі пани не люблять м’явкання [Опозиції] ще гірше, ніж лев когутячого кукурікання (Фр., II, 1950, 395); Тишу сплячого села до решти сполохало безладне кукурікання півнів (Коцюб., І, 1955, 247); Здаля почулося нерішуче кукурікання перших півнів (Речм., Весн. грози, 1961, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 388.