КУ́ЛЬША, і, ж., розм., рідко. Те саме, що стегно́. — Не бійсь! не ляжу спати голодна,— обізвалась Масючка і взяла, при тих словах, качину кульшу в руки (Н.-Лев., І, 1956, 581); Ходжу ледве-ледве, їздити можу з великою бідою, а навіть сидіти дуже тяжко, бо ся поза найгірша для такого пацієнта, що має не всі кості в кульші (Л. Укр., V, 1956, 267); Смикнула [Одарка] плечем до підборіддя, двигнула під рясною спідницею повними кульшами і відвернулась (Панч, В дорозі. 1959і 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 396.