КУМЕ́КАТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. Розбиратися в чому-небудь; розуміти, тямити. — Треба, мій пане, кумекати щось у політиці, коли у вас голова, не гарбуз (Козл., Ю. Крук, 1957, 462); Купріян кумекав, що машини приносять більше користі, ніж живі руки (Тют., Вир, 1964, 414); // Міркувати про що-небудь. — Моя це і єсть пропозиція про червоний прапор,— от нехай Максим скаже: кумекали ми з ним про це ще в потаємному гуртку (Смолич, Мир.., 1958, 22).
Куме́кати що, по якому — розуміти, знати яку-небудь мову. В Чурук-Су ніхто не знає ніякої іншої мови, крім своєї, хіба Гасан, що метикує по-арабському, та Ахмет, що трохи кумекає по-китайському (Досв., Гюлле, 1961, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 398.