КУ́МПОЛ, а, ч., вульг. Те саме, що голова́ 1. — Так його! — під’юдив Фіалек.— По кумполу його, Василю! Його, бач, ні п’ятий рік не навчив, ні кров, що проливав з нами у Політехніці! (Смолич, Мир.., 1958, 66); — А розбіжаться! Він няньчитись не любить. Що не так — лапою по кумполу (Збан., Малин, дзвін, 1958, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 399.