КУ́ПЧА, чої, ж., дорев. Те саме, що Ку́пча гра́мота (див. ку́пчий). [Герасим:] Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив [зробив] купчу, і земельки прибавилось (К.-Карий, І, 1960, 373); Вона від нього мав скарб: ..Штук три з коронами серветки й фальшиву купчу на маєтки (Еллан, І, 1958, 207); * Образно. Рвонув чорт сорочку Плачинді, подивився.. і вже купчу виймає на продаж душі (Стельмах, І, 1962, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 405.