КУРА́ТОР, а, ч.
1. Особа, якій доручено наглядати за якою-небудь роботою. Величезна туша куратора Праскіна ледве вміщалась у кріслі. З-під низького лоба дивилися невеликі осоловілі очі (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 426); // заст. Опікун. Най йому куратора нададуть, бо він марнотратник. Або най перепише грунт на тебе, бо його ще не один ошукає (Март., Тв., 1954, 125).
2. Студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 406.