Що oзначає слово - "курити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


КУРИ́ТИ1, курю́, ку́риш, недок.

1. перех. і без додатка. Вдихати й видихати дим якої-небудь речовини, переважно тютюну. Мишваби, куримо табак (Граб., І, 1959, 249); І за вечерею, і повечерявши,— обсівшись біля припічка, щоб курити в піч, гомоніли допізна чоловіки про се, про те (Головко, II, 1957, 181); — Ти дай мені, синок, закурити… Зроду таких не курив (Тют., Вир, 1964, 213); * Образно. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Гонта з Залізняком, Люльки закурили. Страшно, страшно закурили. І в пеклі не вміють Отак курить (Шевч., І, 1963, 117).

Кури́ти лю́льку (калья́н і т. ін.) користуватися для куріння (у 1 знач.) люлькою, кальяном і т. ін. Мій Кирило — золото не чумак!.. Все люльку курив (Вовчок, І, 1955, 60); Кури́ти тютю́н (тютюне́ць, цига́рку і т. ін.) — вживати для куріння тютюн, цигарки тощо. Еней, по човну походжая, Роменський тютюнець курив (Котл., І, 1952,164); Запалив я цигарку, вчитель— теж. Скільки споминів, слів. Як колись я від нього потайки цигарки в час перерви курив… (Сос., І, 1957, 244).

2. перех. і неперех. Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення ароматичним димом. — Прочитавши його роботи книжку, зараз у хаті кури, а то завадить (Кв.-Осн., II, 1956, 249).

◊ Кури́ти фіміа́м див. фіміа́м.

3. перех. Добувати, одержувати способом перегонки (горілку, смолу, дьоготь і т. ін.). — Пан втік, а панича Льольо на насіння лишили. Нехай курить… горілку (Коцюб., II, 1955, 85); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (Стельмах, І, 1962, 42).

4. неперех., розм., заст. Гуляти, п’ючи; пиячити. Троянці добре там курили, Дали приманку всім жінкам, По вечорницям всі ходили. Просвітку не було дівкам (Котл., І, 1952, 78).

КУРИ́ТИ2, курю́, ку́риш, недок. Роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; пилити. Галя вимітала долівку. Йому [Василеві] на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Мирний, IV, 1955, 28); // їхати, бігти, здіймаючи куряву. Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? (Коцюб., II, 1955, 13); На шляху курить десь парою коней фаетон (Вас., III, 1960, 345); // чим. Здіймаючи вгору дрібні часточки чого-небудь, крутити ними в повітрі. У місті була відлига, але за містом тяг холодний вітер і курив дрібним снігом (Фр., VII, 1951, 405); // Виділяти в повітря дрібні часточки чого-небудь. Шумить, наллята буйним соком, Курить пилком озимина (Шпорта, Твої літа, 1950, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 408.